31.01.2022р. 11клас ТЕМА: "Італія - батьківщина оперного мистецтва"

 

Тема: Італія — батьківщина оперного мистецтва.

Мета: активізувати знання учнів про оперне мистецтво, його види та засоби вираження; поглибити знання учнів про мистецтво оперного співу; розширити знання учнів про Італію – батьківщину оперного мистецтва.

Музичний ряд: фрагменти оперних арій у виконанні відомих співаків (арії Фігаро із опери «Севільський цирульник» Дж.Россіні у виконання Д.Хворостовського, пісеньки герцога із опери «Ріголетто» Дж Верді у виконанні П.Домінго, арія Калаффа із опери «Турандот» Дж.Пуччині у виконанні Л.Паваротті).

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Форма проведення уроку: урок лекція.

Терміни й поняття: «арія», «лібрето», «опера-серіа», «опера-буффа», «спів бель канто».

ХІД УРОКУ

Мотивація навчальної діяльності.

У наше стрімке століття нерідкі нарікання на повсякденну метушню. Психологи в таких випадках радять: якщо ви хочете підвищити якість свого життя, то просто почніть їй радіти. Наприклад, включіть улюблену музику, адже з найдавніших часів відомо, що підібрана за смаком мелодія здатна творити дива. Вона позитивно впливає на загальне самопочуття людини, налаштовує на позитивний лад, внаслідок чого покращується навіть динаміка фізіологічних процесів в організмі.

Справжню чарівну дію має і пісня – тобто музика і покладені на неї слова. Причому, її цілюща сила відома ще з глибокої старовини. Медики давно звернули увагу: спів – особливо заняття вокалом на професійному рівні – благотворно впливає на здоров’я. (Відповіді учнів на питання щодо будову голосового апарату людини.)

Ось відповідь вчених: під час співу в головному мозку утворюються ендорфіни – речовини, які називають «гормонами задоволення». Завдяки ним покращується настрій, з'являються радість і заспокоєння, підвищується життєвий тонус, відбувається позбавлення від стресів. Крім того, спів дозволяє поліпшити стан легенів, колір особи і навіть виправити поставу. Сьогодні ми з вами поговоримо про оперу.

 Викладення нового навчального матеріалу:

1.Розвиток європейського оперного мистецтва.

2.Творці оперних шедеврів. Школа «bel canto».

3.Ла Скала — центр оперного життя Італії.

Опера (італ. opera, буквально - праця, справа, створення) - рід музично-драматичного твору. Опера заснована на синтезі слова, сценічної дії і музики. На відміну від різних видів драматичного театру, де музика виконує службові, прикладні функції, в опері вона стає основним носієм і рушійною силою дії. Для опери необхідний цілісний музично-драматичний задум, що послідовно розвивається. Якщо він відсутній, а музика лише супроводжує, ілюструє словесний текст і події, що відбуваються на сцені, то оперна форма розпадається, і специфіка опери як особливого роду музично-драматичного мистецтва втрачається.

1.Розвиток європейського оперного мистецтва.

Батьківщина опери — Італія. Викликаний до життя гуманістичними ідеалами епохи італійського Відродження, цей жанр виник в кінці XVI ст. У єднанні поезії, музики і театру група освічених флорентійських поетів і музикантів шукала дороги до відродження античного театру, до створення синтетичного мистецтва, здатного правдиво виразити людські відчуття. Флорентійці проголосили панування поезії над музикою; відмовившись від середньовічної поліфонії, висунули новий, гомофонно-речитативний стиль. Завдання: знайдіть в Інтернет визначення речитативного стилю.

Сформувавшись як жанр в Італії, опера з 1597 р. швидко розповсюдилася по всій Європі. Проте законодавцями мод в новому вигляді мистецтва незмінно залишалися італійські композитори.

 Зародившись як «драма під музику», опера до початку XIX ст. перетворилася на чисто музичну виставу, в якому речитативу - співучо ритмічній декламації, - майже не залишилося місця, а в сюжет вистави органічно вписалися арії. Арія (буквально «повітря») - це тривалий сольний номер, в нім герой виражає свої відчуття, роздумує або нарікає на свою гірку долю. На час виконання арії вся сценічна дія завмирала, і нею ж зазвичай завершувалося майже кожне явище.

Речитатив, що зберігся в діалогах, зазвичай супроводжувався акордами чембало (клавесина), коли обмін репліками відбувався в процесі розвитку дії, і вступами всього оркестру для виразу сильних відчуттів або переживань.

Нова музична епоха викликала до життя розмаїття світських  жанрів, що й дотепер побутують у музичному мистецтві, щонайперше – оперу.

У Флоренції народилася перша опера «Дафна» композитора Якопо Пері, партитура якої, на жаль, не збереглася.

До видатних реформаторів в італійському та світовому оперному мистецтві належать Клаудіо Монтеверді (1567 – 1643) та Алесандро Скарлатті (1660 - 1725). З діяльністю цих композиторів пов’язано введення в оперу увертюри, створення віртуозно-патетичного вокального стилю, що сприймався як національна особливість італійського оперного мистецтва.

Флорентійська, римська та венеціанська школи заклали міцний фундамент для виникнення неаполітанської школи красивого співу — bel canto. Творці цього стилю: А. Скалатті, А. Страделла перетворили оперу у концерт з різних арій (арії пости, бравурної, вихідної, героїчної). Вони випрацювали засади комічної (опера-буффа) і серйозної опери (опера-серіа).

Комічна опера (опера-буффа), що зародилася з інтермедій у серйозних операх, спиралася на побутові сюжети з сучасного життя; її речитативи, гнучкі ансамблі нагадували говірку вуличного натовпу. Оперу-серіа відрізняли міфологічні або героїко-історичні сюжети, пишність постановки, розгорнуті арії-монологи головних героїв.

У консерваторіях – спеціальних навчальних закладах, де навчання тривало 10-12 років і відрізнялося особливою фундаментальністю, готували блискучих вокалістів-віртуозів, котрі поширили на весь світ славу італійської музики, зокрема італійського bel canto («прекрасного співу»). Він характеризується вільним володінням усіма регістрами голосу, легкістю і красою звука, експресивністю виконання.

Оперне мистецтво ХVІІ ст. відбивало естетику бароко, відзначалося помпезністю, декоративністю. Опері ХVІІІ ст. притаманні риси класицизму. Епоха романтизму ХІХ ст. сприяла становленню національних оперних шкіл.

У великих і малих містах Італії оперні театри виростали, як гриби після дощу.

Генрих Гейне, подорожуючи по країні, зазначав: «Бідній поневоленій Італії заборонено говорити, і вона може лише музикою повідати про почуття свого серця».

2.Творці оперних шедеврів.

Джоаккіно Россіні

Наскільки б не були великі досягнення минулих епох, золотим століттям італійської опери по праву стало XIX століття. Першим великим композитором нової формації був Джоаккіно Россіні, плодовитий геній, що з рівним блиском писав серйозні і комічні опери. До цього дня користуються любов'ю публіки його комічні опери «Італійка в Алжирі» (1813) і знаменитий «Севільський цирульник» (1816). Остання була написана за неповних два тижні, причому деякі фрагменти автор запозичив зі своїх старих творів.

Мелодії Россіні звучали в палацах і на площах. Відомий випадок, коли на прохання слухачів співачка повторила арію головної героїні опери Дж. Россіні тридцять дев’ять разів підряд! Після прем’єри «Севільського цирульника» композитор писав майбутній дружині: «...Серенада Альмавіви розспівується тут ночами на всіх вулицях, велика арія Фігаро стала коронним номером усіх басів, а каватина Розіни – вечірньою піснею, з якою кожна красуня лягає спати, щоб зранку прокинутися зі словами: «Ліндор буде мій».

У 1824 р. Россіні переїхав до Парижу, що став на той час музичною столицею Європи, і почав писати опери у французькому стилі з такою ж легкістю, як і в італійському. Його «Вільгельм Телль» (1829) - грандіозна опера про легендарного швейцарського стрільця - настільки затягнута, що в наші дні рідко виконується без купюр. Зате увертюра до неї (оркестровий вступ до підняття завіси) стала популярним класичним твором.

Після «Вільгельма Телля» маестро перестав писати для сцени, хоча на той час ледве досяг 37-річного віку і перебував в розквіті сил і таланту. Причини такого рішення до цих пір залишаються загадкою. Залишок життя – 39 років - Россіні провів в повному достатку і благополуччі але писав лише духову музику, романси і фортепіанні твори.

Россіні написав 39 опер («Шовкова драбина», «Танкред», «Італійка в Алжирі», «Єлизавета», «Севільський цирульник», «Отелло», «Попелюшка», «Жінка з озера», «Герміона», «Мойсей», та ін.); цикл романсів («Музичні вечори»), кілька месс, кантат («Аврора»), оркестрові та фортепіанні п’єси.

Джузеппе Верді

До кульмінації розквіту італійського опери належить творчість самого репертуарного композитора в історії музично-театрального мистецтва Джузеппе Верді, що прожив довге 87-річне життя і створив цілий ряд безсмертних творів, - від «Оберто» (1830) до «Фальстафа» (1893).

Верді - вихідцеві з бідної селянської сім'ї - вдалося знайти багатого покровителя, що погодився оплачувати його навчання. Але Міланська консерваторія, не виявивши у хлопця таланту, відмовила йому в прийомі, і добиватися успіху йому довелося наполегливою працею і приватними уроками.

На відміну від Дж. Россіні, який прославився як творець веселого жанру, хоча писав і героїко-патріотичні опери, у більшості опер Дж. Верді (усього 26) втілюються драматичні або трагедійні події і лише остання, написана  вісімдесятилітнім композитором, – комічна.

У молоді роки Верді пережив особисту трагедію, коли протягом двох років втратив двох дітей і кохану дружину. Горе і перші творчі невдачі не зломили композитора, який створює на класичні сюжети Шекспіра, Шиллера, Дюма-сина, Гюго та ін. полотна, сповнені сильних і масштабних пристрастей. Знаменита тріада «Ріголетто», «Трубадур» і «Травіата» – це опери, які належать до найпопулярніших у репертуарі театрів світу.

До вершин творчості Верді також належить грандіозна «єгипетська» опера «Аїда» (1871) і два створених на схилі віку шедевра по мотивах шекспірівських п'єс - «Отелло» (1877) і «Фальстаф» (1893).

Яскравий романтизм і трохи утрирувані персонажі Верді багато років панували на оперній сцені, поки в 1890 році не заявив про себе творчий напрям – веризм або реалізм. Нові опери вперше вивели на сцену простих селян і інших персонажів з низів суспільства, в них несамовито вирували життєві пристрасті.

Джакомо Пуччині

Гідним наступником Верді був Джакомо Пуччині, що привніс в оперу свій блискучий дар мелодиста. Багато з його арій - до прикладу, знаменита арія Калафа з опери «Турандот» - буквально у всіх на слуху і давно стали «популярною класикою».

Перший успіх принесла своєму творцеві опера «Манон Лесько» (1893) - розповідають, що після прем'єри завіса піднімалася не менше 50 разів. Три подальших твори увійшли до золотого фонду оперної класики: «Богема» (1896) про життя і любов убогих паризьких поетів і художників; мелодраматична «Тоска» (1900) і «Мадам Батерфляй» (Чіо-Чіо-Сан) (1904), сумна історія любові юної японки.

«Існують три основні закони театру – зацікавити, вразити, розчулити», – писав Дж. Пуччині. Це йому вдалося в знаменитій ліричній драмі «Чіо-Сіо-сан» («Мадам Батерфляй») на екзотичний японський сюжет п’єси американського драматурга Д.Беласко «Гейша». «Східний» колорит пронизує схвильовані мелодії й оркестровку твору, яка ніби виписує звуками наповнений повітрям і світлом японський пейзаж. Як не дивно це згадувати сьогодні, на прем’єрі опера зазнала провалу, її не зрозуміла публіка. І лише з майстерним виконання української співачки Соломії Крушельницької головної ролі розпочалася її тріумфальне хода оперними сценами світу.

Його перу також належить оперний «вестерн» «Дівчина із заходу» (1910), і повна похмурої романтики китайська опера «Турандот». Роботу над останньою оперою, перервану смертю композитора в 1924 р., завершив Франчесько Альфано, і прем'єра «Турандот» відбулася в 1926 р.

З відходом Пуччині завершилася велика лірико-драматична традиція італійської опери XIX століття.

3.Ла Скала — центр оперного життя Італії

Центром оперного життя Італії став міланський театр Ла Скала. Заснований у 1778 р. і побудований на місці церкви Санта Марія делла Скала (звідси і походження його назви), театр став провідною оперною сценою світу, вершителем доль співаків. Міланський театр Ла Скала з його величезною сценою, залом для глядачів на 3600 місць і багато обробленими фойє - найзнаменитіший оперний театр в світі. Тут вперше побачили світло багато перлин оперного мистецтва - «Норма» Белліні, «Отелло» Верді і «Мадам Батерфляй» Пуччині. У Італії опера завжди вважалася світським салоном, і французький письменник XIX ст. Стендаль навіть відмітив із цього приводу: «Тиша в залі запанувала... тільки у момент виконання якого-небудь ударного пасажу». Публіка легко приходила в обурення, і деякі твори, що оглушливо провалилися на сцені Ла Скала (зокрема, «Мадам Батерфляй»), були пізнішими визнані світовими шедеврами.

Митець, якого визнала публіка Ла Скала, начебто отримував диплом на звання майстра вищого ґатунку, якого радо будуть приймати на будь-якій оперній сцені. Італійська частина трупи театру завжди славилася майстерністю виконання сольних партій і ансамблів з великою кількістю учасників.

Домашнє завдання

Для всіх: 1. Дайте визначення класичної опери.

                2. Чим відрізняється опера-серіа від опери-буффа?

Групове (парне): учні класу об’єднуються у 5 груп (пар) та готують довідкову інформацію про життєвий та творчий шлях П. Чайковського, І. Стравінського, А. Павлової,  Г. Уланової, М. Плісецької.