12.04.2021р. 10клас ТЕМА: "Музично-танцювальні ритми Америки. Витоки джазу: спірічуелс, блюз, регтайм. Розмаїття стилів і жанрів джазу".
Тема: Музично-танцювальні ритми Америки. Витоки
джазу: спірічуелс, блюз, регтайм. Розмаїття стилів і жанрів джазу.
2) формування ключових компетентностей:
- обізнаність: уміння оцінювати стилі і жанри джазу,
характеризувати мистецтво імпровізації й
майстерність виконання окремих музикантів;
- комунікація: розвивати уміння критично сприймати музику, розширювати кругозір;
3) формування громадянських
компетентностей: виховувати ціннісне ставлення до «зірок» джазу
Очікуваний результат: вміння
інтегрувати предметні знання, висловлювати власну думку, колективно працювати
Хід уроку:
1.Актуалізація опорних знань
Що таке джаз? Де він народився? Яких представників ви панятаєте?
2. Мотиваційний етап
З історії музики вихідців із країн Європи американська
музична культура, як і американська нація в цілому — явище відносно
молоде. З самого початку свого формування (з XVII ст.) вона була пов’язана зі
спадщиною Європи, перш за все з Великою Британією. Пуританська мораль
колоністів (вихідців з Великої Британії) не давала розвиватися світським
жанрам, дозволяючи лише спів псалмів. У процесі формування нових укладів,
звичаїв і смаків особливого поширення набув написаний релігійний гімн, який
масово співали і поза церквою на релігійних зібраннях (до 20 тисяч осіб), що
поклало початок виникнення і духових оркестрів. У період революції 1775—1783
років й утворення держави США (1776 р.) особливого поширення набули патріотичні
пісні («Янки Дудль», «Зоряно-смугастий прапор», «Слався, Колумбіє» та інші).
Поступово музика міцно ввійшла до повсякденного життя —набуло популярності
домашнє музикування: концерти салонного характеру, танці. Яким
був розвиток джазової музики?
3. Етап засвоєння нових знань
...афро-американські
барабани... на багато років випередили сучасний набір ударних інструментів, до
яких мають схильність сучасні композитори...
А. Карпентьєрі
У кінці XVIII ст. відбулося формування американської
професійної музики. У XIX ст. з’явився ряд
симфонічних оркестрів. У 1883 році відкрилася «Метрополітен-опера» в Нью-Йорку,
потім з’явилися свої оперні театри в Чикаго, Новому Орлеані, Бостоні та інших
містах. Характерною особливістю музичного мистецтва Північної Америки початку
XX ст. залишалося змішування різних стилів, використання народних мотивів.
Важливою складовою в музичному мистецтві США є різноманітні види і форми афроамериканської культури. Незважаючи
на складні взаємини різних етнічних груп США, саме африканці, які були вивезені
до Нового Світу в XVII, XVIII і початку XIX ст. й там стали рабами, мали
значний вплив на мистецтво країни, що сприяло формуванню самобутності її художньої
культури. Тепер уже як афроамериканці вони відкрили в своєму мистецтві нову
емоційну сферу. У своїй музиці (мелодиці, ритміці, інструментарії тощо)
афроамериканці зберегли багатовікові традиції мистецтва своїх пращурів, художню
«спадковість»: високий ступінь естетичної обдарованості, сприйнятливість до
нової культури, творчу потребу висловлювати своє світовідчуття в художніх
образах, чудове ритмічне чуття, свободу м’язів тіла, специфічну манеру співу і
деякі інші вроджені особливості. На новому громадському і культурному ґрунті
вони створили нові види музичної творчості, які набули значення
загально-американського музичного мистецтва і досягли рівня класичних зразків
світового музичного фольклору. Починаючи з середини ХХ ст., афроамериканська
музика США стала привертати до себе увагу в усьому світі. Спочатку естрадні афроамериканські
пісні, трагічні хорові спірічуел,
потім провісники джазу: регтайм, блюз,
джаз-банд, ще пізніше — суінга і сучасний джаз — усе це поступово увійшло до
американської та європейської культури.
Джаз — жанр професійної музики,
який виник на початку XX ст. у Південних штатах США внаслідок взаємодії
африканської та європейської танцювальної музики. Вирізняється
імпровізаційністю, підвищеною емоційністю, витонченою ритмічністю
(синкопування, поліритмія), специфічним складом виконавців та інструментів,
використанням різноманітних тембрових барв, звуконаслідуванням тощо. Також
джазом називають колектив, який виконує цю музику (джаз-бенд, симфоджаз, вокальний
джаз тощо).
Спірічуелс (з англ. духовний) — жанр духовних співів афро-американців.
Спірічуелс виник приблизно у XVII ст. на
основі протестантського хоралу. Багатоголосся, гармонії та мелодії, запозичені
з європейської музичної традиції, поєднуються у спірічуелсі із виражальними
засобами і прийомами афро-американської музики.
Поетичний зміст пов’язаний із біблійними
текстами, а також із повсякденним життям афро-американців. Спірічуелс виконують
хором без інструментального супроводу, із плесканням у долоні й танцювальними
рухами співаків. До середини XIX ст. цей жанр був тільки частиною
афро-американського фольклору. Згодом він увійшов до репертуару професійних
музикантів. Спірічуелс значною мірою вплинув на формування блюзу і раннього
джазу.
Ґоспел (з англ. Євангеліє) — вид музики, що походить від сольних
одноголосних духовних гімнів північноамериканських негрів-баптистів на сюжети з
Євангелія. Музика ґоспел — здебільшого вокальна, гармонічна, спирається на
релігійні (християнські) тексти.
Пізніше з’явилося декілька течій, що походять
від ґоспелу, зокрема сучасний ґоспел, міський сучасний ґоспел і модерний
ґоспел. Деякі форми ґоспелу виконують із супроводом електрогітар, барабанів та
бас-гітари. Вокальний стиль ґоспел, який походить від експресивного речитативу
проповідей негритянських пасторів, став основою стилю соул. З-поміж
найвідоміших виконавців ґоспелу — Махалія Джексон, Елвіс Преслі, Літл Ричард,
Джонні Кеш, Біллі Престон, Ел Ґрін та ін.
Упродовж 1920-х років із появою великих
джазових оркестрів сформувався особливий джазовий стиль — свінг, що до 1935
року став популярним у Сполучених Штатах.
Свінг — стиль джазу, який сформувався і набув
розвитку та величезної популярності в період між 1935—1945 роками в концертах
біг-бендів. У свінгу відсутня колективна імпровізація, а на перший план
виступають аранжування та сольна імпровізація, яку виконували на фоні рифа —
типового для свінгу прийому. Свінг вирізняється передусім активністю контрабасу
й барабанів, помірним або швидким темпом та неповторним ритмом. Для свінгу
характерним є масивне і повне звучання, застосування унісону або перегукування
оркестрових груп. Концертний свінг мав нечуване поширення в історії популярної
музики. «Королем» свінгу вважають Бенні Гудмена. З-поміж найвідоміших виконавців
свінгу – Ф. Сінатра, Б. Кросбі …
Блюз— (з
англ. меланхолія, журба) — світська лірична пісня афро-американців, зазвичай
сумного елегійного змісту. На початку розвитку блюзову пісню зазвичай
виконували під акомпанемент гітари або гармоніки.
Виражати за допомогою блюзу турботи і
радості, розповідати про життя і кохання стало звичаєм негритянського
населення. Іноді веселі й шумні, частіше сентиментальні, але завжди позначені
стражданням, блюзи стали тогочасним негритянським фольклором. Тематика блюзів є
надзвичайно різноманітною. У них зображено життя знедоленого народу: непосильна
праця, утрачена людська гідність, розлука і страждання. За веселими ритмами
приховується трагедія афро-американського народу.
Регтайм
(з англ.розірваний час) — спосіб гри на фортепіано, що
імітував звучання банджо, а в 1890- ті роки розвинувся як інструментальна
форма; форма міської танцювальної музики американських негрів кінця XIX ст.
Мелодичні, тональні та структурні якості регтайму мають європейське походження,
а тематичний матеріал спирається на марші та європейську танцювальну музику —
вальс, кадриль, мазурку, менует, польку, а також мелодії Л. ван Бетговена, Дж.
Верді, М. Равеля та ін. Хоча регтайм є фортепіанною музикою, проте фортепіано
трактується не як мелодичний інструмент, а як ударний, де техніка спирається на
стоккатні звучання, акордові удари, жорсткі, надзвичайно загострені ритмічні
акценти, буяє різноманітними поліритмічними ефектами. Регтайму властиві дві
різні лінії: чіткий, рівномірно акцентований маршовий ритм протиставлений
гостро синкопованій мелодії, де чергуються окремі ноти з акордами вдвічі
коротшої тривалості. Регтайму зазвичай передує інтерлюдія. Виконують регтайм у
помірному або швидкому темпі.
Сприймання музики:
С.Джоплін, регтайм «Кленовий лист», Л.Армстронг «Молитва»,
Д.Еллінгтон «Караван» (або відео – на вибір вчителя)
4. Етап
закріплення нових знань
Коротка інформація про «зірок» джазу –
підготований учнями матеріал у парах чи
малих групах
Скотт Джоплін (1867(1868)—1917)
— афро- американский композитор і піаніст, автор 44-х регтаймів, двох рег-опер,
двох симфоній, а також посібника з гри фортепіанного регтайму. Однак за життя
його музику афро-американська громада вважала «занадто білою», а біла громада —
«занадто чорною». Визнання Скотт Джоплін отримав лише після смерті.
(Слухання фрагмента пісні «Maple Leaf Rag» (
«Кленовий рег»; дослівний переклад «Розірваний кленовий листок» ) у виконанні
Скотта Джопліна. З-поміж найвидатніших джаз-музикантів слід згадати одну з
перших виконавиць класичного блюзу Бессі Смітт, у період свінгу — Еллу
Фіцджеральд, Луї Армстронга та Дюка Еллінгтона, стиль якого сформувався під
впливом симфонічної музики.
Поль Лерой Ро́бсон (1898 – 1976) — американський співак (бас), актор, правозахисник, лауреат Міжнародної Сталінської премії
«За зміцнення миру між народами»--1952 (за що був репресований на батьківщині комісією Маккарті), поліглот (виконував
пісні і говорив на 20 мовах).
Народивсяу бідній негритянській сім'ї. Здобув юридичну освіту
в Колумбійському
університеті, однак внаслідок свого негритянського походження не
зміг отримати роботи за фахом. Працював вантажником, офіціантом, розсильним,
наймитом на фермі, грав у професійний футбол. У 1924—1944 роках —
драматичний актор. У квітні 1925 року дав у Нью-Йорку перший в США
публічний концерт, що складався з негритянських народних пісень. У цей день, як
писала преса, «у світі американського мистецтва зійшла нова зірка».
У 1929 році, залишившись
без роботи, їде до Європи. Вперше побувавши в
1934 році в Радянському
Союзі, Поль Робсон отримав сильні враження про нього. "З
моменту появи в Росії я зрозумів, що знайшов те, до чого прагнув усе життя.
Тільки у Радянському Союзі я відчув себе повноцінною людиною …
" Незважаючи на наявність величезних томів зібраних американськими
спецслужбами відомостей про Робсона, ніколи не було представлено жодних доказів
про те, ніби Робсон колись був членом Комуністичної партії
США.
У 1936—1938 роках виступав перед
бійцями-антифашистами в Іспанії.
В Абхазії, по дорозі на озеро Ріца лежить величезний валун під назвою «Камінь
Поля Робсона». За свідченням місцевих жителів, співак виступав на цьому камені,
після чого останній отримав його ім'я.
·
2328 Робсон — астероїд,
названий на честь співака.
Бессі
Сміт (1892-19370)
– американська співачка, одна з найбільш відомих і впливових виконавиць
блюзу 1920-30-х років.
Сміт рано
втратила батьків і зростала в умовах крайньої бідності. У 17 років вона
приєдналася до танцювальній групі, де її взяла під наставництво відома співачка
Ма Рейні.
Незабаром Сміт почала з успіхом виступати в театрах і брати участь
у гастролях. У 1923 році вона вийшла заміж за охоронця ДжекаДжі.
У тому ж році на лейблі Columbia Records була випущена перша платівка співачки
-Down Hearted Blues. Ця, а також наступні записи співачки користувалися
широким успіхом і розходилися за лічені місяці. У процесі своєї музичної
кар'єри вона працювала з такими музикантами,як ЛуїАрмстронг, Бастер Бейлі, Флетчер Хендерсон, Джеймс Джонсон, Джек Тігарден.
Як згадують сучасники, в її співі відсутній зайвий пафос, але в той же час саме
виконання було емоційно і пристрасно, «їй не можна було не вірити».
У 1928 році популярність
співачки знизилася. Незважаючи на це, в 1933 році відбулася її нова музична
запис, через рік вона зробила успішне концертне турне, а в 1935 співачка з
успіхом виступила в нью-йоркському театрі Аполлону
шоу «Зірки над Бродвеєм». Також вона знялася в кіно і готувалася до участі в
нових зйомках.
Восени 1937 року під час
гастролей на півдні США Сміт загинула в автокатастрофі. Після її
смерті поширилися чутки, що лікарі в клініці для білих відмовили їй у допомозі.
За заявою самих медиків, шансів вижити у неї не було.
Одним
із найвпливовіших і найважливіших музикантів в історії джазу був Луї Армстронг (1901— 1971) — вокаліст,
композитор, творець і керівник джазових оркестрів і ансамблів, кіноактор. Він
створив віртуозний імпровізаційний виконавський стиль гри на трубі, якому
властиве вільне трактування мелодій.
Луї
народився в Новому Орлеані, на батьківщині американського джазу. Дитинство його
минуло в одному з бідних кварталів міста, де панували свої закони, що не завжди
збігалися з офіційними. Армстронг заробляв на життя за допомогою музики.
Спочатку він грав у складі духових оркестрів у барах і на річкових пароплавах,
у спортивних залах, на танцях і святах.
1917 року він уже керував одним із
джаз-бендів. Доленосною була його зустріч із Джо Олівером, який став його
першим наставником. 1922 року він запросив Армстронга другим корнетистом до
свого оркестру у Чикаго. Тут Луї вперше почав грати на трубі. Уважають, що саме
Армстронг розробив особливу манеру виконання — спів «скетом» (різновид
джазового співу, коли мелодію імпровізують, додають до неї безглуздий набір
слів; тут спів стає своєрідним додатковим інструментом).
Глухо-горловий
голос Армстронга-співака викликав неоднозначну реакцію: його порівнювали то із
залізною тирсою, то з рослинною олією на наждачному папері.Але головним у нього
було інше — яскраво емоційна манера виконання, що супроводжувалася білосніжною
посмішкою.
Неперевершене
звучання «The Prayer» («Молитва») у виконанні Луї Армстронга залишиться в
пам’яті поціновувачів джазової музики. «Блюз наповнює мене з голови до п’ят, я
сумний сьогодні, я сповнений тривожних передчуттів, коли я йду на Західну
околицю, де на мене чекає так багато страждань»,— так співається у цьому блюзі.
Дюк Еллінгтон (1899 -
1974) —
американський керівник джаз-оркестру, джазовий композитор, аранжувальник і піаніст. Один из найбільш
відомих
джазових музикантів XX в Першим учителем гри на ф-но була його мати. Хлопець імпровізував, а перший
регтайм написав у 15 років. Вдосконалює гру на ф-но, керує ансамблями. Перші композиції оркестру Дюка Еллінгтона повязані зі «стилем
джунглів». Великий успіх приносять гастролі по Европі (1933). Оркестр виступає в
лондонському «Палладіумеі»,
відбуваються зустрічі Дюка с принцем Уельським, герцогом Кентським. Потім виступи
в Пн. Америці (1933) і тур по США (1934). Репертуар в основному складають
композиції
Еллінгтона. 1938 рік знаменний сумісним виступом з музикантами
філармонічного оркестру в
нью-йоркському отелі
«Сен-Реджис». Майстерність композитора і музиканта отримує визнання не тільки
серед критиків, а і у
таких видатних академічних музикантов,
якк Ігор Стравинський і Леопольд Стоковський.
В роки Другої світової війни Еллінгтон створює
ряд великих інструментальных п’єс. 23 січня
1943 року виступає з концертом своїх творів в
знаменитому Карнегі-Холлі, де
проходить прем’єра «Black, Brown and
Beige». Весь збір коштів від
концерту йде на допомогу армії.
Після
закінчення війни, незважаючи на закат епохи біг-бендів, Еллінгтон продовжує
гастролювати зі своєю новою
концертною програмо. Кошти від від виступів , які почали спадати, він поповнює гонорарами, які одержує як композитор. Це дозволяє зберегти
оркестр.
Початок
1950-х — найдраматичніший період в житті эллінгтонівського бенда. Відчуваючи зменшення
інтересу до джазу, з оркестру один за одним ідуть ключові музиканти. На декілька років Дюк Еллінгтон відходить
у тінь.
Однак,
вже літом 1956 року відбувається тріумфальне повернення на велику сцену на джазовому
фестивалем в Ньюпорті. Дюк
пише ряд творів на класичні теми. Дюк Эллінгтон знову стає
востребуваним концертним виконавцем. Маршрути
його гастролів розширюються, і восени 1958 року
артист знову об’їжджає Європу з
концертним туром. Дюка представляють королеві Єлизаветеі і принцессеі Маргарет
на фестивалі мистецтв в Англії. В
1961 і 1962 роках Еллінгтон записується разом з Луї
Армстронгом, Каунтом Бейсиі, Коулменом Хокінсом, Джоном Колтрейном та
іншими видатними майстрами
джазу.
В 1963 році
оркестр Еллінгтона здійснює
нову поїздку в Європу та, згодом,
на Середній и Дальній Схід
за проханням Держдепартаменту США. Виступає с Бостонським симфонічним оркестром, серії гастролей з Е.Фіцжеральд. Останні роки –
публікація книги «Музика – моя кохана».
Елла
Джейн Фіцджеральд (1917 — 1996) —американська джазова співачка. Діапазон її голосу становив три октави (від
D♭3 до D♭6), для виконавської манери
були характерні чистота тону, бездоганна дикція, фразування та інтонація, а також майстерна
імпровізація і використання скету. Елла
Фіцджеральд не отримала музичної освіти, вона жодного разу не відвідала урок
співу і їй було не потрібно розспівуватися перед виступами. Вона мала мецо-сопрано, але могла
співати як вище, так і нижче.
Після
смерті матері (Еллі було 14) виховувалась у сім’ї тітки, в іетернаті, звідки
тікала і деякий час була безпритульною. Дебют
співачки відбувся у 17 років в театрі «Аполло» в Гарлемі, Нью-Йорк, коли взяла участь в конкурсі Amateur
Nights. Елла зайняла перше місце і виграла приз у 25 доларів, а також тижневий
ангажемент в «Аполло». За рік Фіцджеральд
почала виступати з оркестром Вебба в гарлемському танцювальному закладі «Савой»
на постійній основі. У 1942
році Елла Фіцджеральд вирішила розпочати сольну кар'єру і підписала контракт зі
студією звукозапису Decca Records. Тепер вона співпрацювала з Біллом Кенні, Луї
Джорденом і гуртом The Delta Rhythm Boys. Елла почала часто з'являтися на
джазових концертах, які проводилися в рамках Jazz at the Philharmonic. Невдовзі
Н.Гранц став менеджером
Фіцджеральд, однак записуватися на його лейблі Елла почала лише через 10 років.
Тим часом в джазовій музиці відбулись значні зміни — ера свінгу дійшла
кінця, впала популярність біг-бендів. Новий стиль бібоп допоміг
Фіцджеральд урізноманітнити свою вокальну майстерність, особливо помітним це
стало після початку її спільної роботи з Діззі
Гіллеспі. Саме в цей період Елла
почала використовувати у співі елементи скету, надалі це стало однією з візитівок її стилю. Як вона пізніше говорила «Я намагалась копіювати звучання духових
інструментів оркестру». «Я виявила, що співаю лише бібоп. Думала,
що цього було достатньо, що від мене вимагалось лише прийти куди-небуть на
концерт і виконати боп. Але врешті мені більше було ніде виступати. Я
усвідомила, що окрім бопа є й інша музика … Норман запропонував спробувати
що-небудь нове, і в результаті ми випустили The Cole Porter Songbook. Це був
вирішальний момент у моєму житті» В період запису пісенників Елла
Фіцджеральд регулярно протягом 40-45 тижнів на рік гастролювала і давала
концерти по всій Америці і за кордоном. У середині
1970-х років критики примітили погіршення вокальних даних співачки, вона почала
використовувати коротше і гостріше фразування, голос став жорсткішим. Через
проблеми зі здоров'ям Фіцджеральд була змушена припинити студійну діяльність у
1991 році, її останній виступ відбувся у 1993 році в Сан-Франциско
Фіцджеральд
була визначною виконавицею пісень з Great American Songbook, її називали «першою леді американської пісні» та «королевою джазу».
Протягом 59-річної кар'єри співачка отримала премії «Греммі», Національну медаль мистецтв від Рональда
Рейгана та Президентську медаль
свободи від Джорджа Буша-старшого.
Елла Фіцджеральд про свій статус джаз-ікони: «Деякі діти в Італії називають мене «Мама Джаз»;
думаю, що це мило. Поки вони не називають мене «Бабуся Джаз»…
Д/З : Прослухати і
проаналізувати краще (на вашу
думку) виконання джазу
Коментарі
Дописати коментар